Dziady część II

українська версія нижче

Podczas ubiegłorocznej pierwszej edycji festiwalu Via Carpatia Zoltán Balázs pokazywał olsztyńskiej publiczności zrealizowany w prowadzonym przez siebie budapesztańskim Teatrze Maladype „Sierpień”, oparty na opowiadaniach Brunona Schulza. W pracy nad drugą częścią „Dziadów” Adama Mickiewicza pierwszy raz spotkał się z polskimi aktorami.
W swojej wizji arcydramatu oderwał się od mesjanistycznego mitu. Wystawiając jedynie Obrzęd, zrezygnował z politycznej sfery utworu. W zamian szukał źródeł teatralności „Dziadów” oraz przyczyn rozpadu relacji żywych z umarłymi. Próbował odkryć, co łączy – jego i nas, czyli szeroko rzecz ujmując Europejczyków – z przodkami, bliskimi i dalekimi. Zazwyczaj nimi się nie zajmujemy, pochłonięci codziennymi sprawami, tymczasem Zoltán Balázs w olsztyńskich „Dziadach” pyta o wzajemną odpowiedzialność – naszą za naszych przodków i naszych przodków za nas.
Mickiewicz pisał „Dziady”, patrząc z oddali na Polskę i Polaków. Z podobnej odległości spogląda dziś na nasze narodowe dzieło wybitny reżyser z Węgier. Artysta prawdziwie radykalny, słynący z upodobania do przekraczania teatralnych granic, podejmowania w pracy największego ryzyka. Znając poprzednie dokonania twórcy, można być pewnym, że uczyni to przedstawienie jeszcze bardziej frapującym, a nam pozwoli odkryć w drugiej części arcydramatu rzeczy, jakich się do tej pory absolutnie nie spodziewaliśmy.

Zoltán Balázs to aktor, scenograf i reżyser. W 2001 roku założył jeden z najważniejszych węgierskich teatrów niezależnych, budapesztański Maladype, i od tej pory stoi na jego czele. Ukończył Uniwersytet Sztuki Teatralnej i Filmowej w Budapeszcie, a także warsztaty u Anatolija Wasiliewa oraz Josefa Nadja w Awinionie, uczył się także pod okiem Roberta Wilsona. Pracował między innymi w Stanach Zjednoczonych, Francji, Niemczech, Słowenii, Słowacji i Rumunii, wystawiając przedstawienia oparte m.in. na tekstach Geneta, Czechowa, Maeterlincka, Jarry’ego, Dantego i Bułhakowa.  Od lat interesuje go literatura polska. Wystawiał „Akropolis” Wyspiańskiego, „Gardenię” Elżbiety Chowaniec, za opartą na „Iwonie, księżniczce Burgunda” Gombrowicza „Yvonne” Teatr Maladype otrzymał Grand Prix Międzynarodowego Festiwalu Gombrowiczowskiego w Radomiu w 2020 roku.

Spektakl współfinansowany ze środków Ministerstwa Kultury i Dziedzictwa Narodowego,  Instytutu Współpracy Polsko-Węgierskiej im. Wacława Felczaka  oraz Instytutu Liszta Węgierskie Centrum Kultury Warszawa.

Театр ім. Стефана Ярача в Ольштині

Адам Міцкевич «ДЗЯДИ, ЧАСТИНА ІІ»

режисер: Золтан Балаш

Під час минулорічного першого фестивалю Via Carpatia Золтан Балаш показав ольштинській публіці «Серпень», який він поставив у Будапештському театрі «Маладипе» за мотивами оповідань Бруно Шульца. Працюючи над другою частиною «Дзяди» Адама Міцкевича, він вперше зустрівся з польськими акторами. Він шукав джерела театральності «Дзядів» і причини руйнування стосунків між живими й мертвими. Він намагався виявити, що поєднує європейців у ширшому розумінні – з їхніми предками, як близькими, так і далекими. Зазвичай ми не маємо з ними зв’язку, не дбаємо про це, поглинені повсякденними справами, а Золтан Балаш в ольштинських «Дзядах» запитує про взаємну відповідальність — нашої за предків і наших предків за нас.

Міцкевич писав «Дзяди», дивлячись на Польщу і поляків здалеку. Сьогодні видатний угорський режисер дивиться на нашу національну творчість з такої ж відстані. Справді радикальний митець, відомий своєю любов’ю долати театральні межі та йти на найбільший ризик у роботі. Знаючи попередні досягнення творця, можна бути впевненим, що це зробить виставу ще більш інтригуючою, а також дозволить відкрити у другій частині драми те, чого ми досі не очікували.

Золтан Балаш — актор, сценограф і режисер. У 2001 році він заснував один із найважливіших угорських незалежних театрів Маладип у Будапешті й відтоді його очолює. Закінчив Університет театру та кіномистецтва в Будапешті, а також майстерні Анатолія Васильєва та Йозефа Наджа в Авіньйоні, також навчався під керівництвом Роберта Вілсона. Він працював, зокрема, у Сполучених Штатах, Франції, Німеччині, Словенії, Словаччині та Румунії, ставлячи вистави, засновані, серед іншого, на тексти Жене, Чехова, Метерлінка, Жаррі, Данте та Булгакова. Роками цікавився польською літературою. Він поставив «Акрополь» Виспянського, «Гарденію» Ельжбети Хованєць та «Івонну» Ґомбровича за мотивами «Івонни», яка отримала Гран-прі Міжнародного фестивалю Ґомбровича в Радомі 2020 року.