Czego nie widać

Wcale nie okrzyczany "Mayday" Raya Cooneya, a całkiem inny utwór zupełnie słusznie nosi miano najlepszej farsy świata lub - jak kto woli - farsy fars. Sztuką tą jest "Czego nie widać" Michaela Frayna, od czasu światowej prapremiery w 1982 roku grana nieprzerwanie i traktowana jak wzorzec metra z Sevres, gdy idzie o ten najtrudniejszy sceniczny gatunek. Pomysł brytyjskiego autora jest zabójczo prosty. Oto trafiamy za kulisy spektaklu "Co widać" - dość pośledniej przyznajmy teatralnej produkcji szykowanej ku rozbawieniu gawiedzi. Z początku jesteśmy na próbie generalnej. Spektakl jest w rozsypce, reżyser szaleje, scenografia trzeszczy, rekwizyty giną, techniczny ucieka w alkohol. Potem towarzyszymy aktorom w środku tournee z przedstawieniem. Do ogólnego chaosu dochodzą miłostki i animozje w zespole, robi się istny armagedon. To jednak nic wobec tego, co zobaczymy podczas ostatniego spektaklu. Nawet sardynki uciekną z talerza grającej pokojówkę aktorki...

Farsa Frayna prowadzi nas za teatralne kulisy, bezlitośnie portretując ludzi sceny i to jest jej pierwszy wielki atut. Kolejnym jest absurdalny humor, który sprawia, iż nie możemy dać gwarancji, że podczas spektaklu nie pospadacie z krzeseł ze śmiechu. "Czego nie widać" to prawdziwe wyzwanie dla realizatorów. Piekielnie precyzyjna machina na dziewięcioro aktorów, wiele par drzwi - istne szaleństwo. Wszystko tu musi chodzić jak w zegarku, bo najmniejsze opóźnienie czy pomyłka niweluje efekt całości. A jednak warto poważyć się na ten farsowy Mount Everest, bo jak się uda przyjemność dla widzów i twórców gwarantowana.

A w olsztyńskim Teatrze Jaracza udaje się wyśmienicie, bo gwarantuje to znakomita ekipa realizatorów. Spektakl reżyseruje wytrwany specjalista od teatralnego śmiechu Tomasz Dutkiewicz, znany naszej publiczności z obleganego spektaklu "Seks, miłość i podatki".

П’єса «Чого не видно» Майкла Фрейна безперервно ставиться з моменту її світової прем’єри у 1982 році і жанрово відноситься до світового фарсу. Ідея британського автора приголомшливо проста. Спочатку ми знаходимося на генеральній репетиції, досить, скажімо так, посередньої театральної постановки, підготовленої для розваги глядача. На репетиції безлад, режисер божеволіє, сценографія тріщить, реквізит зникає, технічний оператор п’є. Далі супроводжуємо акторів у другій частині, де любовні пригоди та ворожнеча в трупі доповнюють загальний хаос, -відбувається справжній армагедон. Однак це ніщо в порівнянні з тим, що ми побачимо під час останньої частини. Навіть сардини втечуть з тарілки актриси, яка грає служницю...

Фарс Фрейна переносить нас за лаштунки театру, безжалісно висвітлюючи акторів, і це його перша велика перевага. Друга – це абсурдний гумор, а це означає, що ми не можемо гарантувати, що ви не впадете зі стільців від сміху під час вистави. «Чого не видно» — справжній виклик для реалізаторів вистави. Пекельно точна система для дев'яти акторів, безліч дверей - суцільне божевілля. Тут все має йти «як по маслу», бо найменша затримка чи помилка перекреслює ефект усього дійства. Тому варто наважитися піднятися на цей фарсовий Еверест, адже якщо це вдасться, задоволення глядачам і творцям гарантовано.

В Театрі Ярача в Ольшині все має вдатися, бо це гарантує чудова команда творців. Режисером вистави є Томаш Дуткевич, затятий спеціаліст із театрального сміху, відомий нашому глядачеві за популярною п'єсою «Секс, любов і податки».